Буду дарувати усмішку
Сміх... Усмішка... Сонце... Зима... Такі різні слова. Як же вони впливають на людську душу? Спробую розібратися.
Ще не розплющила очі, а вже відчуваю: мить - відчиняться двері, до мене тихенько підійде мама, торкнеться щічки, носика. Її усмішка - то мій гарний настрій.
Рідненька підбадьорює мене, щось радить, а в очах - смішинки-іскорки.
Прокинулося місто, зчинився галас. Різними стежечками-гадючками поспішають дорослі й діти. Кожному свій шлях. На вулиці зимно й сонячно. То чому ж дорослі одягли сердиту маску? Ідуть похмурі, байдужі, поспіхом говорять по телефону.
А біля школи - справжній парад голосів. Тут для мене рідна стихія. Зливаюся в один потік з однокласниками. Приємно бачити усміхнені обличчя. Відразу ж дізнаюся новини: Ліза не вивчила напам'ять, Ромка не розв'язав задачу, Артемові мама допомогла написати твір, хлопці просять списати завдання з літератури. І все рідне, звичайне, радісне! І так щодня.
Перший урок. Дивлюся у вікно. А там горобина засміялася до мене. Пурхнула на червоні ягідки зграйка сіреньких горобчиків. Справжні смаколики! Пташкам теж весело, бо вони в гурті.
Знову подумала про дорослих. Отож вирішила: буду до них усміхатися, тоді вони скинуть сердиту маску, бо сміх - це сонце, яке проганє зиму з людського обличчя.
Чучман Даріна, учениця КУ Сумська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 7 імені Максима Савченка Сумської міської ради, переможниця ІІІ етапу ХХ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика.
Немає коментарів:
Дописати коментар